Забезпечення позову в господарському процесі шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача

В статье поднимаются такие важные для хозяйственного процесса вопросы, как: обеспечение иска и обеспечение доказательств.

Особый интерес статья вызывает использованной судебной практикой, а также практическими рекомендациями автора.

Звертаючись до господарсько­го суду з вимогою про стягнен­ня з боржника певної грошової суми, зазвичай однією з основних цілей є повернення заборгова­них коштів. На шанси досягнення такої цілі можна вплинути шля­хом забезпечення позову, яке ін­коли є такою необхідною мірою для забезпечення захисту прав та інтересів кредитора, адже в су­часному суспільстві його вчасне застосування може стати запо­рукою реального виконання рі­шення суду. Однак, чому суди так неохоче накладають арешти на грошові кошти відповідача, і які докази потрібно надати для обгрунтування необхідності забез­печення позову? Проаналізував­ши останню судову практику та роз’яснення Пленуму Вищого гос­подарського суду України, спро­буємо це зрозуміти.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу Украї­ни (далі – ГПК України) визна­чає загальні процесуальні пра­ва Сторін як учасників процесу, а також вказує на те, що Сторо­ни мають право користуватися іншими процесуальними пра­вами, наданими їм зазначеним Кодексом.

Одним з таких прав для По­зивача є, зокрема, забезпечен­ня позову, яке передбачено роз­ділом X ГПК України.

Так, забезпечення позову гос­подарським судом допускається на будь-якій стадії провадження у справі за заявою сторони, про­курора чи його заступника, який подав позов, або з власної ініці­ативи суду, якщо невжиття пе­редбачених ст. 67 ГПК України заходів щодо забезпечення по­зову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішен­ня господарського суду. Такими заходами є:

–  накладення арешту на май­но або грошові суми, що нале­жать відповідачу;

–  заборона відповідачеві вчи­няти певні дії;

– заборона іншим особам вчиняти дії, що стосуються пред­мета спору;

–  зупинення стягнення на під­ставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стяг­нення провадиться в безспірному порядку;

–  зупинення продажу арешто­ваного майна, якщо подано по­зов про визнання права власності на це майно і про зняття з ньо­го арешту.

У даному випадку ми розгля­немо питання забезпечення по­зову за заявою позивача шляхом накладення арешту безпосеред­ньо на грошові кошти, які нале­жать Відповідачу.

Вказаний вид забезпечення позову застосовується в майно­вих позовах, а сам арешт накла­дається на кошти, що облікову­ються на рахунках у банківських або інших кредитно-фінансових установах, які обмежуються роз­міром суми позовних вимог та можливих судових витрат. Накладення арешту безпосередньо на рахунки, а не на грошові суми на таких рахунках, чинним за­конодавством не передбачено.

При подачі клопотання про за­безпечення позову заявник по­винен обґрунтувати причини, на підставі яких він просить суд накласти арешт на грошові суми Відповідача та надати відповідні докази, що підтверджують викла­дені ним обставини.

Частина 3 Постанови Пле­нуму Вищого господарського суду України “Про деякі питан­ня практики застосування захо­дів щодо забезпечення позову” від 26.12.2011 № 16 пояснює, що умовою застосування захо­дів щодо забезпечення позову за вимогами майнового харак­теру є досить обґрунтоване при­пущення, що майно (у тому чис­лі грошові суми, цінні папери), яке є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконан­ня рішення.

Зазначеною Постановою Пленум надав роз’яснення, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є під­тверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов’язується застосування пев­ного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчи­ти вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов’язання після пред’явлення вимоги або подан­ня позову до суду (реалізація май­на або підготовчі дії до його реа­лізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позива­чем, укладення договорів пору­ки або застави за наявності неви­конаного спірного зобов’язання та інші обставини). Одні лише посилання в заяві на потенцій­ну можливість ухилення відпо­відача від виконання судового рішення без наявності відповід­ного обґрунтування не є достат­ньою підставою для задоволен­ня відповідної заяви.

Водночас Пленум упустив пи­тання, яким чином позивач може отримати перераховані ним до­кази, щоб належним чином нада­ти їх суду в якості обґрунтування, адже зазвичай такі дії недобро­совісний боржник вчиняє потай.

Як свідчить остання судова практика, на шанси отримання позитивного результату і як на­слідок – задоволення судом кло­потання позивача може вплину­ти той фактор, якщо в боржника існує значна кількість господар­ських спорів, в яких він висту­пає відповідачем, або відповід­ні оголошення, розміщені ним в мережі Інтернет, про купівлю будь-яких товарів, що зможе свідчити про використання грошових коштів не для розрахунку з позивачем. Проте натрапити на вка­зані оголошення для позивача буде за радість, адже, на мою думку, боржни­ки, за бажання відчужити майно або витратити кошти з метою уникнення відповідальності, рідко вдаються до та­кого роду дій.

Також суди можуть задовольнити заяву, якщо вона обґрунтована недо­бросовісним ставленням відповідача до своїх зобов’язань перед позивачем, а саме: великим терміном прострочен­ня оплати заборгованості, небажанням відповідача вести переговори, значним розміром суми боргу. Але не всі суди і не у всіх випадках. Крім зазначених обґрунтувань, суд забезпечував позов із зазначенням в ухвалі про наявність відомостей про практику переведення відповідачем бізнесу на іншу спеціаль­но створену для цього юридичну осо­бу, залишаючи при цьому на попере­дній особі лише борги з неможливістю їх фактичного стягнення.

Якщо говорити про документальне підтвердження підстав для заявления клопотання про забезпечення позо­ву, то такими можуть бути, зокрема, витяги з відповідних реєстрів, таких як Єдиний реєстр заборон відчужен­ня об’єктів нерухомого майна, Держав­ний реєстр обтяжень рухомого майна тощо, дані, які свідчили б про наявність заставного майна в якості забезпечен­ня договорів з іншими контрагентами, і як результат, можливим використан­ням грошових коштів для оплат за ін­шими контрактами.

Пленум Вищого господарсько­го суду України у своїй Постанові від 26.12.2011 р. № 16 виходив з того, що при вирішенні питань про забезпечен­ня позовів господарський суд має здій­снити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття від­повідних заходів з урахуванням:

–  розумності, обґрунтованості й адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

–  забезпечення збалансованості ін­тересів сторін, а також інших учасни­ків судового процесу;

–  наявності зв’язку між конкретним заходом до забезпечення позову і пред­метом позовної вимоги, зокрема, чи здатний такий захід забезпечити фак­тичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

–  ймовірності утруднення виконан­ня або невиконання рішення госпо­дарського суду в разі невжиття таких заходів;

–  запобігання порушенню у зв’язку з вжиттям таких заходів, прав та охоро-нюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками даного судового процесу.

Таким чином, з огляду на положен­ня ст. 43 ГПК України відносно того, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, стверджувати напевно про те, що той чи інший доказ або обставина оста­точно переконає суддю в тому, що не­прийняття відповідних заходів зможе утруднити чи унеможливити виконан­ня рішення, досить важко.

Крім цього, зважаючи на той факт, що інформація про рахунки відповіда­ча, а також установи, в яких вони від­криті, надається суду заявником, уда­ному випадку позивачем, ненадання даної інформації зменшить шанси на отримання позитивного результату за заявленим клопотанням.

Починаючи з 01.11.2011 р. за подачу в господарський суд заяви про вжиття заходів та забезпечення позову підля­гає оплаті судовий збір, ставка якого встановлюється в 1,5 розміру мінімаль­ної заробітної плати в місячному роз­мірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповід­на заява подається до суду.

Як показує судова практика, якщо позивач заявив клопотання про забез­печення, а доказів оплати судового збо­ру або доказів звільнення від сплати, суду не надав, суддя своєю ухвалою, прийнятою за наслідками розгляду відповідного клопотання, може стягнути з заявника несплачений ним розмір судового збору на користь держави в дохід державного бюджету, незалежно від результатів розгляду клопотання.

Підсумуємо, що на результат, забезпечить суд ваш позов чи ні, можуть вплинути як технічні фактори, такі як несплата судового збору, ненадання інформації про рахунки, реквізити банку і т.д., так і суб’єктивні переконання судді, що подані докази і описані обставини не свідчать про те, що рішення господарського суду буде неможливо або важко виконати в разі неприйняття відповідних заходів.

І щоразу, заявляючи клопотання про забезпечення позову, розумієш, що початковою метою застосування господарським судом забезпечення позову була гарантія реального виконання рішення суду, і ця мета загубилася в процесі, поки позивач доводить обставини виникнення і розмір заборгованості свого недобросовісного контрагента, обгрунтовує необхідність застосування до боржника відповідних заходів з метою захисту своїх порушених прав та інтересів, натомість як відповідач роками не сплачує і продовжує не спалачувати за товар або послуги, якими він давно скористався.

Автор: І. Корчук

Источник: Юридична газета. – 2012. – № 48. – С. 37 – 38.