Відповідальність за порушення порядку здійснення розрахунків в іноземній валюті

В публикации рассматривается ответственность за нарушение т. наз. “правила 180 дней” Закона Украины “О внешнеэкономической деятельности”.  Особое внимание уделяется автором публикации основаниям для неуплаты пени за нарушение этого правила. Публикация привлекает рассмотрением судебной и арбитражной практики.

За порушення Закону України «Про зовнішньоеконо­мічну діяльність» або пов’язаних з ним законів до суб’єктів зо­внішньоекономічної діяльності за поданням органів державної податкової інспекції, митних або правоохоронних органів Міністерством економіки України можуть бути застосо­вані спеціальні санкції:

(а) накладення штрафів,

(б) застосування індивідуального режиму ліцензування або

(в) тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності.

Зазначені санкції унеможливлюють також варіативність та гучкість українських підприємств при погодженні контрактів і іноземними контрагентами в частині умов оплати та поставки, а так зване правило 180 днів вже давно посідає чи не найголовніше місце при плануванні зонішньоекономічних операцій та наводить страх на український бізнес при затримках у поставках товару чи розрахунків за такими поставками.

Законом України «Про орядок здійснення розра­хунків в іноземній валюті» № 185/94-ВР від 23.09.1994 р. (далі – Закон № 185/94) встановлені максимально допустимі строки здійснення резиде­нтами імпортних операцій і розрахунків за експортними операціями. Так, відповідно до ст.ст. 1 та 2 Закону № 185/94 в Україні встановлено загальний строк у 180 календарних днів для проведення зовнішньоекомічних операцій (далі – правило 180 днів), який вираховується наступним чином:

(а) для імпортних операцій резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, – з моменту здійснення авансового платежу на користь постачальника продукції (по­слуг), що імпортується.

(б) для зарахування виручки резидентів у іноземній валюті – з дати митного оформлення про­дукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг, прав інте­лектуальної власності) – з момен­ту підписання акта або іншого документа, що засвідчує вико­нання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності.

Вищезазначені стро­ки можуть бути продовже­ні Міністерством економіки України на підставі звернення українського підприємства, але тільки у разі виконання резиден­том операцій за договорами ви­робничої кооперації, консигна­ції, комплексного будівництва, тендерної поставки, гарантій­ного обслуговування, поставки складних технічних виробів і то­варів спеціального призначення.

Порушення резидентами ви­щезазначеного правила 180 днів тягне за собою стягнення дер­жавними податковими інспек­ціями пені у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (мит­ної вартості недопоставленої продукції) за кожний день про­строчення, але не більше загаль­ної вартості суми неодержаної виручки або вартості недопоставленого товару.

Таким чином, у випадку, якщо українське підприємство здій­снить поставку на адресу нере­зидента товару та не отримає за цей товар оплату протягом 180 днів з моменту оформлення ван­тажної митної декларації в ре­жимі «Експорт», воно не тільки зазнає збитку внаслідок неспла­ти або несвоєчасної оплати не­резидентом вартості поставле­ного товару, але й також буде зобов’язано сплатити значну пеню податковим органам, яка в найгіршому випадку буде до­рівнювати вартості поставлено­го товару.

Виникає логічне питання: що ж робити добросовісному укра­їнському підприємству, яке на­лежним чином виконало свої зобов’язання за контрактом, проте не отримало авансований товар або оплату за поставлену продукцію чи надані послуги в 180-дений строк, для того, щоб уникнути відповідальності пе­ред державними податковими інспекціями?

Закон № 185/94 містить лише одну підставу для зупи­нення нарахування вищезазна­ченої 0,3% пені: прийняття до розгляду судом, Міжнародним комерційним арбітражним су­дом (МКАС) чи Морською арбі­тражною комісією (МАК) при Торгово-промисловій палаті України (ТППУ) позовної заяви резидента про стягнення з нере­зидента заборгованості, яка ви­никла внаслідок недотримання нерезидентом строків, передба­чених зовнішньоекономічним контрактом, строк, передбаче­ний правилом 180 днів, зупиня­ється і пеня за його порушення в цей період не сплачується.

При цьому положення ст. 4 Закону № 185/94 стосуються лише тимчасового зупинення на­рахування пені та не застосову­ються ретроспективно до строків до моменту прийняття компе­тентним судом або арбітражем позовної заяви резидента.

Податкові органи України неоднозначно тлумачать тер­міни «прийняття позовної зая­ви». У деяких випадках для під­твердження факту прийняття позовної заяви податківці ви­магають від резидента надання ухвали суду або третейського суду про порушення проваджен­ня у справі.

Проте з таким тлумаченням погодитися не можна з огляду на приписи Закону № 185/94 та Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 17.12.2004 р. № 04-5/3360, від­повідно до яких юридичним фак­том, який встановлює процесу­альні відносини між сторонами спору і судом, є насамперед факт звернення позивача до суду, а не факт порушення провадження у справі. Отже, датою прийняття судом позовної заяви, з якої тер­міни, передбачені правилом 180 днів, зупиняються, слід вважати саме дату звернення резидента до суду або арбітражу з позовом про стягнення з нерезидента за­боргованості за контрактом.

У разі прийняття судом рішен­ня про відмову в позові повністю або частково чи залишення по­зову без розгляду строки, перед­бачені статтями 1 і 2 Закону № 185/94, поновлюються і пеня за їх порушення сплачується за кож­ний день прострочення, вклю­чаючи період, на який ці стро­ки було зупинено.

Крім того, необхідно також зазначити, що врегулювання питання стосовно погашення прострочення заборгованос­ті за контрактом будь-яким ін­шим шляхом (наприклад, добро­вільне виконання зобов’язання або повернення боргу) не роз­глядалося податковими інспек­ціями як підстава для звільнення від зобов’язання сплатити пеню.

Відповідно до ст. 4 Закону № 185/94 у разі прийняття судом або арбітражем рішення про за­доволення позову пеня за пору­шення правила 180 днів не спла­чується з дати прийняття позову до розгляду судом.

Тривалий час позиція держав­них податкових інспекцій та ад­міністративних судів України з приводу питання: чи може бути будь-яке інше рішення суду чи арбітражу (наприклад, (а) про зарахування зустрічних вимог, (б) про затвердження миро­вої угоди між резидентом і не­резидентом або (в) про припи­нення провадження у справі у зв’язку із виконанням боржни­ком зобов’язання під час розгля­ду справи у суді) підставою для ненарахування пені, була кате­горично негативною.

Тобто в разі будь-якого ін­шого рішення суду, ніш рішен­ня про задоволення позовних вимог резидента, податкові ін­спекції нараховували та стя­гували з резидента пеню, пе­редбачену правилом 180 днів, незважаючи на той факт, що нерезидент визнавав простро­чення виконання зобов’язання та добровільно погашав її до ви­несення судом рішення по суті, або сторони укладали мирову угоду щодо суті спору, що є під­ставою для припинення прова­дження у справі.

За таких обставин україн­ські підприємці були поставле­ні у вкрай невигідне правове по­ложення та, по суті, позбавлені можливості вести будь-які пере­говори з нерезидентом стосовно врегулювання спору і погашення заборгованості, оскільки за та­ких приписів Закону № 185/94 та такої правової позиції подат­кових інспекцій у них не зали­шалося іншого вибору, ніж іні­ціювати судове або арбітражне провадження та за будь-якої ціни отримувати рішення суду аі бітражу на свою користь.

При цьому зазвичай ділові відносини між сторонами зазнавали суттєвого погіршення або взагалі розривалися, з огляду на те, що, інколи зовнішньоекономічні контракти передбачають комплексні транзакції, за яких прострочення в 180, по-перше, не є суттєвим елементом у розрізі всього комплексу правовідносин, а, по-друге, прострочення може виникнути через низку факторів, у том числі інструкцій самого резидента або дій третьої особи (виробника продукції або її складових, банку, перевізника).

Проте нещодавно вищезазначена неоднозначна позиція державних податкових інспекцій та адміністративних судів України відносно застосування положень Закону № 185/94 стала предметом розгляду Верховним Суду України (далі-ВСУ).

Так, у своїх аналогічних постановах від 13.12.20 по справі № 21-422а11 від 27.12.2012 р. по справі № 21-387а11, усуваючи неоднакове застосування норм Закону № 185/94 касаційним судом ВСУ вважає правильним висновок про те, що положення ч. 4 ст. 4 Закону №185/94-ВР поширюються на випадок припинення провадження МКАС при ТППУ з підстав, передбачених п. 2 ст. 32 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», а саме: внаслідок відмови позивача від своєї вимогт у зв’язку із добровільним виконанням нерезидентом зобов’язання, зокрема, у зазначених постановах ВСУ встановив, що:

(i) за змістом п. 2 ст. 32 Закону «Про міжнародний комерційний арбітраж» третейський суд приймає постанову про припинення арбітражного розгляду, коли, зокрема, позивач відмовляється від своєї вимоги;

(ii) аналіз норм Закону №185/94-ВР дає підстави вважати, що підставою для зупинення строків, передбачених правилом 180 днів, є факт прийняття до розгляду МКАС чи МАК ТППУ позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка винила внаслідок недотримання нерезидентом передбачених контрактом строків, а підставою несплати пені за порушення відповідних строків є рішення суду про задоволення позову;

(iii)  аналогічні наслідки мають наставати у разі, коли провадження у справі припиняється за заявою резидента про відмову від позову у зв’язку з тим, що нерезидент виконав зобов’язання за експортно-імюртним контрактом після подання позовної заяви до МКАС при ТПП, що є підтвердженням правомірності поведінки резидента;

(iv)   отже, підстава для нарахування пені за порушення термінів мaє визначатися з урахуванням під:тав припинення провадження у справі. Зокрема, якщо такою підставою є заява позивача про відмову від позовних вимог у зв’язку із виконанням відповідачем умов контракту, що свідчить про порушення відповідних строків нерезидентом, підстави для поновлення строків та нарахування резиденту пені відсутні.

Отже, до вищезазначеного висновку ВСУ припинення МКАС при ТППУ у справі за позовною за­явою резидента у зв’язку з відмовою останнього від позову внаслідок ви­конання нерезидентом зобов’язань за експортно-імпортним контрак­том, є позитивним рішенням, яке прирівнюється за наслідками до рі­шення про задоволення позову в ро­зумінні Закону № 185/94.

Вищезазначені постанови ВСУ можна назвати не тільки вкрай важливими для українських під­приємств, але й, без перебільшен­ня, революційними з огляду на прогресивне тлумачення та за­стосування норм українського за­конодавства, про що, крім іншого, свідчать і одразу дві окремі думки суддів ВСУ О.В. Кривенди та В.Л. Маринченко, які не погодилися з постановою ВСУ від 27.12.2012 р. по справі № 21-387а11. Зокрема, на думку суддів ВСУ О.В. Кривенди та В.Л. Маринченко вищезазна­чений висновок ВСУ є помилко­вим, оскільки положення ч. 4 ст. 4 Закону № 185/94 містять вичерп­ний перелік підстав, за наявності яких пеня за порушення правила 180 днів не сплачується, що не до­пускає розширеного тлумачення підстав для звільнення резидента від відповідальності за недотриман­ня цих термінів.

Проте зважаючи на зміни за­конодавства України, які стали результатом судової реформи в Україні, вищезазначений висно­вок ВСУ щодо застосування пені за порушення правила 180 днів є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які засто­совують у своїй діяльності Закон № 185/94, та для всіх судів України. Відповідно державні податкові ін­спекції повинні дотримуватись вищезазначених висновків при застосуванні Закону № 185/94, а адміністративні суди зобов’язані привести свою судову практику у відповідність до вищезазначених постанов ВСУ.

Автор: П. Бєлоусов

Источник: Юридична Газета. – 2012. – № 27. – С. 14 – 15.