В статье рассматриваются некоторые страховые понятия, в частности, договора страхования, страхового случая, страховой выплаты и страхового возмещения. Автор анализирует влияние несвоевременного сообщения о наступлении страхового случая страховщику на решение страховщика об отказе от выплаты страхового возмещения. Особый интерес публикация вызывает примерами из судебной практикой, приведенными автором.
Поняття «договір страхування» закріплене в Цивільному кодексі України {далі -ЦКУ) (ст. 979), Господарському кодексі України (далі-ГКУ) (ст. 354) та в Законі України «Про страхування» № 85/96-ВР.
Зокрема, згідно зі ст. 16 цього Закону договір страхування – це письмова угода між страхувальником і страховиком, відповідно до якої страховик бере на себе зобов’язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування. Страхувальник, у свою чергу, зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
На жаль, економічна криза негативно позначилася на ефективності роботи страхових компаній. Не останню роль у цьому відіграло неправильне формування резервів і придбання неліквідних цінних паперів, хоча самі страховики воліють звинувачувати у всіх смертних гріхах банки, що блокують кошти на рахунках та несвоєчасно здійснюють трансферти. Проте якими б не були причини плутанини, що панує, питання отримання належної виплати залишається нагальним для страхувальника, а отже, і для його представника, особливо в умовах, коли вибирати заходи страховикам не доводиться.
Поняття страхового випадку
Зокрема, аналізуючи судову практику з розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування, судді ВСУ звернули увагу на такий випадок.
Позивач Р. у грудні 2007 р. уклав договір добровільного страхування автомобіля, який належав йому на праві власності. У період дії договору мав місце страховий випадок -автомобіль був пошкоджений унаслідок ДТП. Після надання страховій компанії пакета документів, передбаченого договором, остання відмовила у виплаті страхового відшкодування з підстав експлуатації автомобіля з технічними несправностями, у технічному стані, що не відповідає вимогам Правил дорожнього руху (далі-Правила) та правил технічної експлуатації транспортного засобу. Така відмова була обґрунтована тим, що автомобіль позивача на день страхової події вже мав пошкодження, які свідчили про несправний технічний стан, зокрема пошкодження правої сторони автомобіля, правого дзеркала заднього виду та задньої підвіски.
Червоногаардійський районний суд м. Макіївки своїм рішенням, яке в апеляційному порядку не оскаржувалося, задовольнив позов Р., постановивши стягнути на його користь зі страхової компанії суму страхового відшкодування.
Задовольняючи вимоги про стягнення страхового відшкодування, суд виходив із того, що у страхової компанії не було підстав для відмови у проведенні відповідної виплати, оскільки згідно з Правилами та правилами технічної експлуатації транспортних засобів зазначені вище пошкодження автомобіля не віднесені до категорії пошкоджень, за яких забороняється керувати автомобілем. Згідно з умовами договору страхування, якщо технічний стан транспортного засобу не відповідає вимогам Правил або правил його технічної експлуатації, це страховим випадком не визнається.
Цей випадок ілюструє непоодинокі спроби страховиків ман-кірувати своїми обов’язками за договором і підштовхує до розкриття питання про зміст поняття «страховий випадок».
Відповідно до ст. 8 Закону № 85/96-ВР страховий випадок – це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Таким чином, договір страхування визначає зміст події, що є страховим випадком, і чим детальніше таке визначення, тим менше спірних моментів у договорі.
Відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП
Вирішуючи спори щодо відмови страховика у здійсненні страхової виплати за договорами страхування, суди керуються як ст. 991 ЦКУ, так і ст. 26 Закону № 85/96-ВР, в яких переліки підстав для відмови у страховій виплаті майже збігаються.
Зокрема, за змістом ч. 1 ст. 991 ЦКУ та ч. 1 ст. 26 Закону № 85/96-ВР страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала. Отже, якщо суд уже вирішив питання щодо відшкодування матеріальної шкоди, залодіяної внаслідок ДТП винною особою, то під час розгляду справи про відшкодування такої шкоди за рахунок страховика суд має з’ясувати, чи виконане таке рішення, тобто чи одержав потерпілий відшкодування збитків від винної особи.
Відповідно до ч. 2 ст. 991 ЦКУ договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону.
Рішення про відмову у здійсненні страхової виплати приймається страховиком у строк, не більший за передбачений договором і правилами страхування, та повідомляється страхувальнику в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови, після чого така відмова може бути оскаржена в судовому порядку.
Повідомлення про настання страхового випадку
У ст. 979 ЦК, ст. 16 Закону № 85/96-ВР роз’яснено, що за договором страхування страховик зобов’язується у разі настання страхового випадку виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Виходячи зі змісту цих норм можна зробити висновок, що коли виникає страховий випадок, страховик зобов’язаний виплатити страхове відшкодування, а інші умови договору є підставою для відмови лише в тому разі, якщо таке порушення по/южень договору страхувальником перешкодило страховику переконатися, що ця подія є страховим випадком і має оцінюватись окремо у кожному випадку.
Зокрема, несвоєчасне повідомлення страховика про настання страхового випадку може бути підставою для відмови від страхового відшкодування лише в тому випадку, коли воно позбавляє страховика можливості дізнатися, чи є ця подія страховим випадком, тобто якщо буде доведено, що відсутність у страховика відомостей про це могла вплинути на його обов’язок виплатити страхове відшкодування.
Спірні питання виникають і стосовно застосування вимог п. 5 ч. 1 ст. 989 Цивільного кодексу України щодо неповідомлення страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором, і створення йому в такий спосіб перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків.
Цілком сподіваним наслідком невиконання страхувальником цього обов’язку зазвичай стає відмова страховика від здійснення страхової виплати відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 991 ЦКУ.
При цьому не слід підміняти поняття порушення страхувальником визначеного договором страхування строку подання документів, що стосуються страхового випадку, поняттям порушення визначеного договором строку повідомлення страховика про настання страхового випадку.
Відповідно до ст. 991 ЦКУ страховик справді має право відмовитися від здійснення страхової виплати (серед іншого) у разі несвоєчасного повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на те причин.
У системному зв’язку з п. 5 ч. 1 ст. 989 ЦКУ, яким на страхувальника покладено обов’язок повідомити страховика про настаиня страхового випадку у строк, встановлений договором, правове значення має саме повідомлення страховика про настання страхового випадку у строк, який дає страховику можливість дослідити обставини справи та дійти висновку про визнання його страховим випадком чи відмову в цьому.
Таким чином, за наявності факту своєчасного повідомлення страховика про настання страхового випадку, порушення страхувальником визначеного договором страхування строку подання документів, що стосуються страхового випадку, не може бути підставою для відмови від здійснення страхової виплати.
Слід також ураховувати, що закон пов’язує обов’язок страховика здійснити відшкодування саме зі страховим випадком, а не з наданням певних доказів стра хувальником. Зокрема, відсутність довідки ДАІ не є підставою для часткового відшкодування чи відмови у ньому.
Так, Ленінський районний суд м. Миколаєва рішенням від 27 березня 2009 p. у справі за позовом Д. до ЗАТ «Страхова компанія «AXA Україна» про стягнення страхової виплати на користь позивача постановив стягнути 20 тис. 879 грн страхової суми. У рішенні суд зазначив, що відповідач безпідставно, керуючись страховим актом, закрив страхову справу, оскільки позивач додатково не надав розгорнутої довідки ДАІ щодо страхового випадку, як передбачено у п. 6.1 умов страхування.
При розгляді даної справи суд керувався тим, що відповідно до положень п. 6.2 зазначених умов страховик може запросити або надіслати запити у відповідні установи для отримання документів, яких не вистачає, однак останній цього не зробив. Зважаючи на те, що таких підстав, як ненадання страхувальником необхідних документів для встановлення обставин страхового випадку і здійснення відповідної виплати страхової суми не передбачено наведеними правовими нормами, умовами страхування та доі овором, суд згідно з п. З ст. 988 ЦК та ст. 20 Закону № 85/96-ВР ухвалив рішення про задоволення позову. Рішення суду не було оскаржене тя виконане іфщо-відачем добровільно.
Страхова виплата і страхове відшкодування
Ще одна типова помилка, яка ускладнює порозуміння між сторона їй страхового договору -підміна понять: учасники страхових правовідносин нерідко всупереч закону ототожнюють «страхова виплату» зі «страховим відшкодуванням», проте закон їх розмежовує. Однак, як наголошує ВСУ, страховою виплатою слід вважати грошову суму, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку, а страховим відшкодуванням – страхову виплату, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.
Такі термінологічні непорозуміння в комбінації з наведеними прикладами вдової практики ліпше за слова вказують на недосконалість регулювання страхової сфери, що ускладнює досу-дове врегулювання спорів, веде до надмірного навантаження судів, видатків з державного бюджету тощо.
Поки страхувальник втрачає час і гроші, страховик цей час виграє, і сама можливість такої експлуатації букви закону підриває авторитет державної влади.
Автор: Бутовченко К.
Источник: Юридична Газета. – 2012. – № 12. – С. 16.