АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ МОРСЬКОГО ПРАВА: ГОСПОДАРСЬКА КОМПЕТЕНЦІЯ НАЧАЛЬНИКА МОРСЬКОГО ПОРТУ

Актуальність. Статус морського порту як суб’єкта права є двоаспектним: з одного боку, порт, як суб’єкт господарювання, – державне підприємство – надає послуги, забезпечує виконання робіт та провадить іншу господарську діяльність, а з іншого боку, порт в особі начальника порту й капітана порту має певні владні (організаційні, адміністративні) повноваження щодо забезпечення безпеки мореплавства, притягнення осіб до адміністративної відповідальності тощо. Як справедливо зазначає В.П. Попелюк, «морський порт наділений як комерційними функціями в силу статусу державного комерційного підприємства, так і адміністративними (владними) функціями, як орган влади…» [1, 298]. Начальник порту є особою, що очолює порт, й виступає не лише в якості керівника порту, виступаючого суб’єктом господарювання, але й суб’єкта владних повноважень, якому держава надала певні права й на якого поклала певні обов’язки, більшість з яких стосується організації господарської діяльності. Разом з тим, коло прав та обов’язків, що складають господарську компетенцію начальника морського порту, вплив їх на господарську діяльність портових операторів та інших cуб’єктів господарювання залишаються невив-

ченими, та потребують спеціального дослідження.

Аналіз останніх досліджень. Широко досліджувалось поняття та зміст господарської компетенції учасників господарських відносин такими вченими як В.В. Лаптєв, В.К. Мамутов, В.В. Хахулін, Р.А. Джабраїлов, О.М. Вінник, В.С. Щербина та іншими. Питання правового становища морських портів й належного господарського-правового регулювання відповідних відносин останнім часом досліджувались О.П. Подцерковним, В.П. Попелюком, Д.В. Лічак та іншими вченими. Серед вчених, які б безпосередньо торкались правового статусу начальника, можна відмітити С.Г. Керімова, який досліджував проблему з боку цивілістичної науки й зупинився на статусі начальника морського порту в

цивільних (підприємницьких), тобто горизонтальних відносинах. Разом із тим, у цих дослідженнях не з’ясоване коло прав та обов’язків начальника морського порту, не надана їх класифікація, не визначений їх вплив на господарську діяльність. Метою статті є визначення кола прав та обов’язків начальника морського порту, що становлять його господарську компетенцію, їх класифікація, з’ясування їх впливу на господарську діяльність та внесення пропозицій щодо вдосконалення законодавства з обраної проблеми.

Основний матеріал. Під господарською компетенцією в Господарському кодексі України розуміється сукупність господарських прав і обов’язків (ст. 55). Термін «господарська компетенція» традиційно використовується у науці господарського права. Як зазначає В.В. Лаптєв, розробка зазначеного поняття пов’язана з протиставленням загально цивілістичному поняттю «правоздатність», під якою розуміється абстрактна здатність мати права та обов’язки, а права та обов’язки, на думку багатьох цивілістів, можуть існувати лише за наявності правовідносин. Таким чином, виходячи з цієї точки зору, суб’єктивне право та юридичний обов’язок виникає лише в результаті реалізації правоздатності при вступі

в правові відносини; за відсутності правовідносин суб’єктивні права та юридичні обов’язки існувати не можуть. Разом з тим, саме для суб’єктів господарського права характерна наявність прав та обов’язків за відсутності правовідносин (право затверджувати план, структуру господарської організації, положення про структурні підрозділі тощо) [детальніше див.: 2, 66-85]. Синтез поглядів вчених-господарників та представників цивілістичної науки дозволяє визнати існування не лише господарської правоздатності як потенційної здатності учасника господарського права набувати господарські права і обов’язки, але і господарської компетенції як сукупності прав та обов’язків, якими учасник

господарських відносин наділений у конкретний момент (проміжок) часу. Тож не можна погодитися з Г.О. Ульяновою, яка пропонує застосувати термін «господарська компетенція» лише до визначення повноважень державних органів у сфері господарювання, а до суб’єктів господарювання використовувати термін «господарська правоздатність» [3]. Таким чином, характеризуючи права та обов’язки конкретного суб’єкта господарських відносин, доцільно вести мову про господарську компетенцію такого суб’єкта. Починаючи дослідження господарської компетенції начальника морського порту, треба зазначити, що він є керівником морського порту, який у свою чергу є державним комерційним підприємством, а отже керівник начальник порту реалізує господарську компетенцію морського порту як суб’єкта господарювання. Як

зазначає С.Г. Керімов, «аналіз змісту повноважень морського порту дозволяє зробити висновок, що за своєю сутністю його діяльність є представництвом» [4, 39]. Разом з тим не можна вважати, що начальник морського порту повністю реалізує господарську компетенцію морського порту, оскільки права та обов’язки, які пов’язані з безпосереднім здійсненням господарської діяльності, може мати і реалізовувати лише порт (право надання певних послуг, обов’язок виконання певних робіт за договором та інше), в свою чергу керівник морського порту реалізує господарську компетенцію, пов’язану з організацією діяльності морського порту (наприклад, укладає та розриває господарські договори, затверджує фінансовий план та здійснює інші організаційно-господарські повноваження). Кодекс торговельного мореплавства (далі – КТМ) виокремлює владні повноваження, які належать начальнику морського порту, та які не притаманні керівникам інших державних підприємств. Необхідно проаналізувати ці повноваження й виокремити їх господарську складову.

По-перше, КТМ наділяє начальника морського порту нормотворчими повноваженнями. Відповідно до ст. 78 КТМ, зазначений суб’єкт видає обов’язкові постанови та звід звичаїв порту. Обов’язкові постанови, відповідно до зазначеної статті, «регулюють питання безпеки руху, охорони вантажів, майна порту і громадського порядку, проведення санітарних і протипожежних заходів у порту, охорони навколишнього природного середовища, порядку заходу суден у морські порти і виходу з них». Разом з тим нормативно-правові акти, й норми права, що закладені у них, не можуть регулювати питання, а регулюють суспільні відносини, тому для більш логічного викладення доцільно було б внести зміни до абз. 1 ст.

78 КТМ, у якому замінити слово «питання» на «відносини, що стосуються». Проаналізувавши Обов’язкові постанови по Одеському морському торговельному порту та Обов’язкові постанови по Іллічівському морському торговельному порту, необхідно зазначити, що обов’язкові постанови є єдиним актом, який затверджується наказом начальником морського порту [5; 6]. Видається більш правильним вести мову про обов’язкову постанову по порту як єдиний акт, а не про обов’язкові постанови, оскільки з цієї назви вбачається, що може існувати декілька таких постанов. Крім того, неоднозначність підходу законодавця до визначення аналізованого акту вбачається й з КТМ, в положеннях якого (за

винятком статті 78) йдеться саме про обов’язкову постанову по морському порту (в однині): так, відповідно до ст. 94 КТМ, категорії суден, які самі або їх вантаж можуть становити загрозу заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу, щодо яких може встановлюватися обов’язкове лоцманське проведення у районах необов’язкового лоцманського проведення, «доводяться до загального відома в обов’язковій постанові начальника морського порту». Посилання саме на обов’язкову постанову начальника морського порту (в однині) міститься й в ст.ст. 95, 96, 110 КТМ. Таким чином, з метою уточнення положень КТМ, доречно в абз. 1 ст. 78 КТМ замінити словосполучення «обов’язкові постанови» на словосполучення «обов’язкову постанову», а також замінити слово «регулюють» на слово «регулює». Вказані пропозиції законодавцю слід

враховувати й при обговоренні Проекту Закону про морські порти України (зареєстрований за № 9712 від 16 січня 2012 року) (далі – проект закону про морські порти України), у якому аналізованому акту присвячена окрема стаття (17) і йдеться саме про обов’язкові постанови по порту. Переходячи до аналізу зводу звичаїв морського порту, треба зазначити що його обов’язковість й предмет правового регулювання, на відміну від обов’язкових постанов, не визначена. Виникають запитання щодо правової природи зазначеного джерела права, який слід визнавати в якості локального нормативно-правового акту (як, до речі, і обов’язкові постанови по порту), оскільки, він,

по-перше, приймається начальником морського порту, який наділений державою владними повноваженням, по-друге, більшою мірою базується на положеннях актів діючого законодавства. Не дивлячись на наявність технічних норм й інформаційних положень у обов’язкових постановах по порту та зводу звичаїв морського порту треба визнавати їх в якості специфічних джерел господарського права, оскільки значна

кількість їх положень так чи інакше впливає на організацію господарської діяльності. Таким чином, нормотворчі повноваження начальника морського порту щодо видання обов’язкових постанов по порту та зводу звичаїв морського порту треба вважати господарськими, тобто такими, що складають господарську компетенцію начальника морського порту. На підтвердження зазначеного висновку слід відмітити, що нормотворчі повноваження відносить до організаційно-господарських й, наприклад, В.С. Щербина, аналізуючи, зокрема, господарську компетенцію Верховної Ради України [7, 209-210]. Відповідно до абз. 1 ст. 78 КТМ «начальник морського порту … видає розпорядження про затримання суден і вантажів у випадках і у порядку, передбачених статтею 80 цього Кодексу, забезпечення безпечного руху в портових

водах, безпечної стоянки і обробки суден».

Отже, другою групою повноважень начальника морського порту слід визнавати організаційно-господарські розпорядчі повноваження, які можна класифікувати на повноваження щодо затримання суден і вантажів та повноваження щодо забезпечення безпеки в порту. Аналізуючи повноваження начальника морського порту щодо затримання суден і вантажів, треба зауважити, що ці повноваження тісно пов’язані з морською вимогою, під якою розуміється «право кредитора вимагати від боржника виконання певного обов’язку, який виникає із результатів здійснення

морського судноплавства або морської торгівлі» [8]. Підставою для застосування затримання суден і вантажів може бути як морська вимога будь-якої особи, пов’язаної із заподіянням шкоди, так й морські вимоги державних суб’єктів – вимогу порту, зумовлену пошкодженням портових споруд, іншого майна та навігаційного обладнання, розташованого в порту, а також вимогу територіальних органів центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища, зумовлену порушенням природоохоронного законодавства України. Згідно зі ст. 81 КТМ розпорядження начальника морського порту про затримання судна або вантажу відповідно до зазначених морських вимог дійсне протягом трьох діб. Якщо протягом визначеного терміну не прийнято рішення суду, господарського суду або Морської арбітражної комісії про накладення на судно чи вантаж арешту, вони підлягають негайному звільненню. Разом з тим КТМ не встановлює, з якого часу починає свій перебіг триденний термін затримання судна або вантажу: зі дня прийняття розпорядження начальником морського порту

або з наступного дня. Чітке встановлення початку та закінчення дії зазначеного строку має важливе значення, оскільки кожен день тримання судна або вантажу може спричиняти значні збитки власнику зазначених об’єктів. Найбільш доречним вбачається в даному випадку звернення до загальних положень щодо строків й термінів, передбачених Цивільним кодексом України, зокрема до ст. 253, відповідно до якої перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок. У цьому контексті важливо проаналізувати деякі положення проекту закону «Про морські порти України» щодо розпорядчих повноважень відносно затримання суден або вантажів. Так, частиною 2 Розділу XI вносяться зміни до КТМ, зокрема, до ст. 80 – «в абзаці першому частини першої статті 80 слово

«начальником» замінити словом «капітаном». Отже, повноваження щодо затримання суден відповідно до зазначеного законопроекту передаються капітану порту, в той же час ст. 78 КТМ за законопроектом викладається в новій редакції й утворює суперечність із функціями капітану морського порту. Серед цих функцій відсутня функція, яка б вказувала на повноваження капітану морського порту щодо затримання судів або вантажів, що слід вважати неузгодженістю. Інша проблема стосується безпосередньо положень ст. 80 КТМ (зі змінами, запропонованими законопроектом) й є відображенням загальної концепції законопроекту щодо управління портовим господарством України, яка вже зазнала критики [9; 10]. Коротко цю концепцію можна охарактеризувати наступним чином: морські порти як перетворюються в об’єкти

права, морські порти як суб’єкти поступово припиняють своє існування, управління державним сектором портового господарського здійснюється з єдиного центру – Державної адміністрації морських портів України, що є державним підприємством. Плануючи такі перетворення, зокрема, пропонуючи змінити у ст. 80 КТМ слово «начальник» на слово «капітан» суб’єкт законодавчої ініціативи, напевно, забув внести зміни до п.2 статті, яка передбачає морську вимогу порту в якості підстави для застосування затримання судну або вантажу, тоді як розуміння порту лише як суб’єкта права припускає такий механізм. При аналізі розпорядчих повноважень начальника морського порту щодо

забезпечення безпеки в порту варто враховувати, що відповідно до ст. 78 КТМ начальник морського порту видає розпорядження про забезпечення безпечного руху в портових водах, безпечної стоянки і обробки суден. Зазначені розпорядження начальника морського порту за природою є індивідуально-правовими актами, мають персоніфікований характер й не слід ототожнювати їх з положеннями обов’язкових постанов по порту, які також можуть стосуватися безпеки в порту й мають нормативний характер. Розпорядчі повноваження начальника морського порту слід вважати такими, що входять до його господарської компетенції, оскільки їх застосування може стосуватись, зокрема, майна суб’єктів господарювання й впливати на організацію господарської діяльності зазначених суб’єктів. Це є по суті організаційногосподарські повноваження, що впливають за зміст організаційно-господарських відносин у морському порту. В якості ще однієї групи повноважень можна розглядати юрисдикційні повноваження начальника морського порту, до яких слід відносити права щодо розгляду

справ про адміністративні правопорушення і накладення адміністративних стягнень. Більш детально зазначене питання регулюється Кодексом України про адміністративні правопорушення, у якому начальнику морському порту можуть бути підвідомчі лише адміністративні правопорушення, передбачені ст. 136 цього Кодексу. Однак, юрисдикційні повноваження начальника морського порту слід відносити до суто

адміністративних, тобто таких, що не входять до його господарської компетенції. Наприкінці важливо відмітити, що за проектом закону про морські порти такий суб’єкт як начальник морського порту, припиняє своє існування (як і морські порти в якості суб’єктів), й його повноваження передаються, як вже було частково зазначено, капітану морського порту та Адміністрації морських портів України та її філіям. Але, по-перше, це не змінить розбіжність господарських та адміністративних функцій осіб, що здійснюють управління портовим господарством, а по-друге, не виключає необхідності узгодження відповідних повноважень із запропонованими напрямами вдосконалення законодавства.

Висновки. Господарську компетенцію начальника морського порту складають, по-перше, його права та обов’язки, якими він наділений в силу того, що він є керівником морського порту – державного підприємства, а, по-друге, його владні повноваження, що зумовлені його специфічним статусом як органу державного управління. Владні повноваження начальника морського порту можна класифікувати на нормотворчі, розпорядчі та юрисдикційні, перші два з яких мають господарсько-правовий організаційний характер.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Попелюк В.П. До питання розмежування адміністративних та комерційних функцій морського порту // Правове життя сучасної України: матер. Міжнар. наук. конф. проф.-викл. складу. – Т.3. – Одеса: Фенікс, 2012. – С. 297-299.

2. Теоретические проблемы хозяйственного права. Под ред. В.В.Лаптева. – М.: Наука, 1975. – 412с.

3. Ульянова Г.О. Щодо поняття господарської компетенції // Визначальні тенденції генезису державності і права. – 2007. – С. 504-506.

4. Керімов С.Г. Статус начальника морського порту в цивільних (підприємницьких) відносинах //Проблеми правового забезпечення підприємницької діяльності, пов’язаної з морем: Наук.-практ. конф. (тези доповідей), Одеса, 17 березня 2006 р. – 2006. – С. 38-39.

5. Обов’язкові постанови по ДП «Одеський морський торговельний порт» і портопункту Зміїний: затверджені Наказом начальника ДП «Одеський морський торговельний порт» № 631 від 30 серпня 2010 року. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://news1.port.odessa.ua/files/1295945167.doc

6. Обов’язкові постанови по Іллічівському морському торговельному порту: затверджені наказом начальника ДП «Іллічівський морський торговельний порт» №1449 від 01 грудня 2010 року. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ilport.com.ua/ckfinder/userfiles/files/postanovy_2010_ua.pdf

7. Щербина В.С. Суб’єкти господарського права. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 264 с.

8. Брильов О.А. Арешт суден по забезпеченню морських вимог за законодавством України. – Миколаїв: Атол, 2002. – 242 с.

9. Подцерковний О.П. Морські порти в очікуванні законодавчих реформ. // Міжнародне науково-практичне засідання круглого столу «Актуальні проблеми зовнішньоекономічної діяльності України»: Збірник наукових статей та тез доповідей. – Одеса, вид-во ОНМУ, 2012. – С. 150-156.

10. Подцерковний О.П. Щодо недоліків позбавлення морських портів юридичної самостійності. // Правове життя сучасної України: матер. Міжнар. наук. конф. проф.-викл. складу. Т.3. – Одеса: Фенікс, 2012. – С. 283-284.