Сумні реалії страхування в Україні

В статье рассматриваются некоторые страховые понятия, в частности, договора страхования, страхового случая, страховой выплаты и страхового возмещения. Автор анализирует влияние несвоевременного сообщения о наступлении страхового случая страховщику на решение страховщика об отказе от выплаты страхового возмещения. Особый интерес публикация вызывает примерами из судебной практикой, приведенными автором.

Поняття «договір страху­вання» закріплене в Цивіль­ному кодексі України {далі -ЦКУ) (ст. 979), Господарському кодексі України (далі-ГКУ) (ст. 354) та в Законі України «Про страхування» № 85/96-ВР.

Зокрема, згідно зі ст. 16 цього Закону договір страхування – це письмова угода між страхуваль­ником і страховиком, відповідно до якої страховик бере на себе зобов’язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхуваль­нику або іншій особі, визна­ченій у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страху­вання. Страхувальник, у свою чергу, зобов’язується сплачу­вати страхові платежі у визна­чені строки та виконувати інші умови договору.

На жаль, економічна криза негативно позначилася на ефек­тивності роботи страхових ком­паній. Не останню роль у цьому відіграло неправильне форму­вання резервів і придбання неліквідних цінних паперів, хоча самі страховики воліють звинувачувати у всіх смерт­них гріхах банки, що блокують кошти на рахунках та несвоє­часно здійснюють трансферти. Проте якими б не були причини плутанини, що панує, питання отримання належної виплати залишається нагальним для страхувальника, а отже, і для його представника, особливо в умовах, коли вибирати заходи страховикам не доводиться.

Поняття страхового випадку

Зокрема, аналізуючи судову практику з розгляду цивільних справ, що виникають з догово­рів страхування, судді ВСУ звер­нули увагу на такий випадок.

Позивач Р. у грудні 2007 р. уклав договір добровільного страхування автомобіля, який належав йому на праві влас­ності. У період дії договору мав місце страховий випадок -автомобіль був пошкоджений унаслідок ДТП. Після надання страховій компанії пакета доку­ментів, передбаченого догово­ром, остання відмовила у виплаті страхового відшкодування з під­став експлуатації автомобіля з технічними несправностями, у технічному стані, що не відпові­дає вимогам Правил дорожнього руху (далі-Правила) та правил технічної експлуатації тран­спортного засобу. Така відмова була обґрунтована тим, що авто­мобіль позивача на день страхо­вої події вже мав пошкодження, які свідчили про несправний тех­нічний стан, зокрема пошко­дження правої сторони автомо­біля, правого дзеркала заднього виду та задньої підвіски.

Червоногаардійський район­ний суд м. Макіївки своїм рішен­ням, яке в апеляційному порядку не оскаржувалося, задовольнив позов Р., постановивши стягнути на його користь зі страхової ком­панії суму страхового відшкоду­вання.

Задовольняючи вимоги про стягнення страхового відшкоду­вання, суд виходив із того, що у страхової компанії не було під­став для відмови у проведенні відповідної виплати, оскільки згідно з Правилами та прави­лами технічної експлуатації транспортних засобів зазна­чені вище пошкодження авто­мобіля не віднесені до категорії пошкоджень, за яких заборо­няється керувати автомобілем. Згідно з умовами договору стра­хування, якщо технічний стан транспортного засобу не відпо­відає вимогам Правил або пра­вил його технічної експлуата­ції, це страховим випадком не визнається.

Цей випадок ілюструє непоо­динокі спроби страховиків ман-кірувати своїми обов’язками за договором і підштовхує до розкриття питання про зміст поняття «страховий випадок».

Відповідно до ст. 8 Закону № 85/96-ВР страховий випа­док – це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхового відшкоду­вання страхувальнику, застра­хованій або іншій третій особі.

Таким чином, договір страху­вання визначає зміст події, що є страховим випадком, і чим детальніше таке визначення, тим менше спірних моментів у договорі.

Відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП

Вирішуючи спори щодо від­мови страховика у здійсненні страхової виплати за догово­рами страхування, суди керу­ються як ст. 991 ЦКУ, так і ст. 26 Закону № 85/96-ВР, в яких пере­ліки підстав для відмови у стра­ховій виплаті майже збігаються.

Зокрема, за змістом ч. 1 ст. 991 ЦКУ та ч. 1 ст. 26 Закону № 85/96-ВР страховик має право відмовитися від здійснення стра­хової виплати у разі одержання страхувальником повного від­шкодування збитків за догово­ром майнового страхування від особи, яка їх завдала. Отже, якщо суд уже вирішив питання щодо відшкодування матеріаль­ної шкоди, залодіяної внаслідок ДТП винною особою, то під час розгляду справи про відшкоду­вання такої шкоди за рахунок страховика суд має з’ясувати, чи виконане таке рішення, тобто чи одержав потерпілий відшкоду­вання збитків від винної особи.

Відповідно до ч. 2 ст. 991 ЦКУ договором страхування можуть бути передбачені також інші під­стави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону.

Рішення про відмову у здій­сненні страхової виплати при­ймається страховиком у строк, не більший за передбачений договором і правилами страху­вання, та повідомляється стра­хувальнику в письмовій формі з обґрунтуванням причин від­мови, після чого така відмова може бути оскаржена в судо­вому порядку.

Повідомлення про настання страхового випадку

У ст. 979 ЦК, ст. 16 Закону № 85/96-ВР роз’яснено, що за дого­вором страхування страховик зобов’язується у разі настання страхового випадку виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, гро­шову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Виходячи зі змісту цих норм можна зробити висновок, що коли виникає страховий випа­док, страховик зобов’язаний виплатити страхове відшкоду­вання, а інші умови договору є підставою для відмови лише в тому разі, якщо таке порушення по/южень договору страхуваль­ником перешкодило страховику переконатися, що ця подія є страховим випадком і має оці­нюватись окремо у кожному випадку.

Зокрема, несвоєчасне пові­домлення страховика про настання страхового випадку може бути підставою для від­мови від страхового відшко­дування лише в тому випадку, коли воно позбавляє страховика можливості дізнатися, чи є ця подія страховим випадком, тобто якщо буде доведено, що відсут­ність у страховика відомостей про це могла вплинути на його обов’язок виплатити страхове відшкодування.

Спірні питання виникають і стосовно застосування вимог п. 5 ч. 1 ст. 989 Цивільного кодексу України щодо непо­відомлення страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений догово­ром, і створення йому в такий спосіб перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків.

Цілком сподіваним наслід­ком невиконання страхуваль­ником цього обов’язку зазвичай стає відмова страховика від здій­снення страхової виплати від­повідно до п. 5 ч. 1 ст. 991 ЦКУ.

При цьому не слід підміняти поняття порушення страхуваль­ником визначеного договором страхування строку подання документів, що стосуються стра­хового випадку, поняттям пору­шення визначеного договором строку повідомлення страхо­вика про настання страхового випадку.

Відповідно до ст. 991 ЦКУ страховик справді має право від­мовитися від здійснення страхо­вої виплати (серед іншого) у разі несвоєчасного повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поваж­них на те причин.

У системному зв’язку з п. 5 ч. 1 ст. 989 ЦКУ, яким на стра­хувальника покладено обов’язок повідомити страховика про настаиня страхового випадку у строк, встановлений догово­ром, правове значення має саме повідомлення страховика про настання страхового випадку у строк, який дає страховику можливість дослідити обста­вини справи та дійти висновку про визнання його страховим випадком чи відмову в цьому.

Таким чином, за наявності факту своєчасного повідомлення страховика про настання страхо­вого випадку, порушення страху­вальником визначеного догово­ром страхування строку подання документів, що стосуються стра­хового випадку, не може бути підставою для відмови від здій­снення страхової виплати.

Слід також ураховувати, що закон пов’язує обов’язок страхо­вика здійснити відшкодування саме зі страховим випадком, а не з наданням певних доказів стра хувальником. Зокрема, відсут­ність довідки ДАІ не є підставою для часткового відшкодування чи відмови у ньому.

Так, Ленінський районний суд м. Миколаєва рішенням від 27 березня 2009 p. у справі за позовом Д. до ЗАТ «Страхова компанія «AXA Україна» про стягнення страхової виплати на користь позивача постано­вив стягнути 20 тис. 879 грн страхової суми. У рішенні суд зазначив, що відповідач безпід­ставно, керуючись страховим актом, закрив страхову справу, оскільки позивач додатково не надав розгорнутої довідки ДАІ щодо страхового випадку, як передбачено у п. 6.1 умов стра­хування.

При розгляді даної справи суд керувався тим, що відповідно до положень п. 6.2 зазначених умов страховик може запросити або надіслати запити у відповідні установи для отримання доку­ментів, яких не вистачає, однак останній цього не зробив. Зва­жаючи на те, що таких підстав, як ненадання страхувальником необхідних документів для вста­новлення обставин страхового випадку і здійснення відповід­ної виплати страхової суми не передбачено наведеними пра­вовими нормами, умовами страхування та доі овором, суд згідно з п. З ст. 988 ЦК та ст. 20 Закону № 85/96-ВР ухва­лив рішення про задоволення позову. Рішення суду не було оскаржене тя виконане іфщо-відачем добровільно.

Страхова виплата і страхове відшкодування

Ще одна типова помилка, яка ускладнює порозуміння між сто­рона їй страхового договору -підміна понять: учасники стра­хових правовідносин нерідко всупереч закону ототожнюють «страхова виплату» зі «страхо­вим відшкодуванням», проте закон їх розмежовує. Однак, як наголошує ВСУ, страховою виплатою слід вважати грошову суму, яка виплачується страхо­виком відповідно до умов дого­вору страхування при настанні страхового випадку, а страхо­вим відшкодуванням – страхову виплату, яка здійснюється стра­ховиком у межах страхової суми за договорами майнового стра­хування і страхування відпові­дальності при настанні страхо­вого випадку.

Такі термінологічні непорозу­міння в комбінації з наведеними прикладами вдової практики ліпше за слова вказують на недо­сконалість регулювання страхо­вої сфери, що ускладнює досу-дове врегулювання спорів, веде до надмірного навантаження судів, видатків з державного бюджету тощо.

Поки страхувальник втра­чає час і гроші, страховик цей час виграє, і сама можливість такої експлуатації букви закону підриває авторитет державної влади.

Автор: Бутовченко К.

Источник: Юридична Газета. – 2012. – № 12. – С. 16.