В статье рассматриваются особенности некоторых положений, встречающихся в транзакционных документах, в частности, об информированности покупателя, о сроке исковой давности, об ограничении ответственности продавца. Ограничение ответственности продавца анализируется в плане денежного лимита, исследуется распределение ответственности между несколькими продавцами, изучается вопрос о запрещении покупателю урегулировать спор с третьим лицом по вопросу, относительно которого продавец обеспечил гарантии, без участия и согласия продавца, а также рассматриваются иные механизмы ограничения ответственности продавца. Статья интересна тем, что содержит довольно детальное исследование поднятых вопросов и рекомендации относительно практики в отношениях, которые составляют предмет исследования.
Основним предметом статті є обмеження відповідальності продавця бізнесу за англійським правом. Значну увагу автори приділяють гарантіям продавця, порушення яких призводить до переходу відповідальності та ризиків від покупця до продавця. Автори відразу зауважують, що у випадку шахрайства (fraud) має місце повна відповідальність. Зокрема розглядаються такі питання:
– Обізнаність покупця (caveat emptor) та його афілійованих осіб може включати:
i) (actual knowledge) фактичне знання;
ii) (constructive knowledge) конструктивне знання про факти, які обачливий та розумний покупець має знати, у тому числі, інформація, розкрита у ході переговорів та у рамках юридичної перевірки (due diligence);
iii) (imputed knowledge) презумоване знання професійних радників та агентів покупця.
Однак покупець може ставити питання про те, що відповідальність продавця може бути обмежена лише щодо фактів, розкритих продавцем у письмовій формі.
– Сторони можуть (та часто-густо користуються цим правом) встановити менший строк позовної давності відносно відповідальності продавця за порушення гарантій, ніж передбачений диспозитивною нормою об’єктивного права – 6 років щодо договорів простої форми (under hand) i 12 років щодо договорів за печаткою (as deed). Зокрема, сторони можуть орієнтуватися на строки позовної давності, передбачені законодавством держави, де знаходиться бізнес, наприклад, України. Практично має місце такий порядок: покупець повинен негайно повідомити продавця про факт порушення гарантії, якщо вимога покупця не задовольняється продавцем добровільно, і покупець не звертається до примусових заходів захисту прав (суд чи арбітраж) протягом певного строку, то вимога вважається погашеною. Повідомлення продавця про порушення гарантій дає йому змогу вжити заходів щодо врегулювання спору з третьою особою.
– Часто-густо сторони встановлюють мінімальну суму однієї вимоги (de minimus), що виключає право покупця звертатися з незначними вимогами до продавця в разі порушення гарантій. Однак, повя’зані між собою та однорідні вимоги розглядаються, як правило, не окремо, а як одна вимога. До того ж може встановлюватися мінімальна сума, яку має перевищити загальна сума декількох вимог, щоб настала можливість заявити їх продавцю, коли сума кожної з вимог перевищує de minimus. Така умова називається “корзина” (basket). Звичайно de minimus встановлюється на рівні 0,1%, а basket -1% від суми транзакції. Крім цього, може встановлюватися загальний максимальний розмір відповідальності продавця за всіма гарантіями. Зазвичай він не перевищує розміру винагороди (ціни), але може й перевищувати її, якщо об’єкт транзакції потребує значних інвестицій.
– Спори з третіми особами стосовно питань, щодо яких продавець надав свої гарантії, можуть розглядатись та вирішуватись лише за участю продавця, якщо це передбачено транзакційними документами, аж до можливості продавця власним коштом відшкодовувати збитки покупця та об’єкту транзакції. При цьому продавець навіть може виступати у спорі між покупцем і третьою особою від імені компанії – об’єкту транзакції. Для блокування можливості продавця зловживати такими правами, за покупцем може бути закріплене право приймати остаточні рішення у його спорах з третіми особами, хоч продавця може бути наділено правами висловлювати свою думку стосовно процедури та стратегії вирішення спору.
– Якщо на стороні продавця виступає декілька осіб, їх відповідальність за гарантіями може бути солідарною. У транзакційних документах можуть бути передбачені особливості такої солідарності. Між продавцями може бути укладена особлива угода щодо розмежування їх відповідальності (contribution agreement), про яку покупцеві може бути навіть невідомо, якщо така угода укладається окремо від транзакційних документів, за виключенням випадку наявності між продавцем і покупцем умови розкриття подібних угод.
– Інші механізми обмеження відповідальності продавця у англійському контрактному праві також досить розвинені. Тому покупці мають бути дуже уважними, щоб межі застосування гарантій не були занадто вузькими.
Авторы: К. Олефіренко, М. Нота
Источник: Юридична газета. – 2012. – № 6. – С. 10 – 11.